Олесю-друже! Чим я віддячу
За твоїх щирих слів теплоту?
Я дар мій віщий в химерах трачу,
Які ж я лаври тобі сплету?
Ти, мов той сокіл в небесній сині,
Побачив гордий політ орла;
Від крил упали скорботні тіні,
Та в смілім зорі сто сонць пала.
Ти, мій соколе, співаєш дзвінко,
Твій вір сягає в найдальшу даль,
Ти у просторах шугаєш гінко —
З таким орлові дружить не жаль.
Тільки орел той, може, востаннє
З лебедем-братом заводить спів…
Скоро настане хвиля розстання,
Порідша гроно товаришів.
Але не личить мужам тужливість,
Плачі й зітхання жінкам лишім!
Щоб оспівати світу мінливість,
Я притчу, браття, вам розповім.
Раз зазмагались небесні птиці, —
Хто зможе в льоті всіх перегнать,
Щоб певно знати, кому годиться
В пернатім царстві владарювать.
Орел піднявся — аж зашуміло…
Хто йому рівня? Де є той птах?
У нього крила — немов вітрила,
Напруга, сила, широкий змах.
Малий колібрі у мить відльоту
Вчепивсь орлові попід крило;
Царем зробитись він мав охоту,
Бажання слави і в нім жило.
Орел в змаганні тому загинув —
Знеміг у льоті і впав на діл;
Малий колібрі далі полинув,
Пурхиувши в небо з-під орлих крил.
Орлові впасти,— тобі літати,
Адаму згинуть,— тобі цвісти;
Ти його сяйвом будеш сіяти
I трон по ньому посядеш ти.
Ти його, друже, вславить зумієш
У тихосумних святих піснях,
Ти його душу світу розкриєш,
Сльозу пророниш на його прах.
Сльозу пророниш, мій милий брате,
Що так зарані співець затих,
I жаль свій виллєш, і біль утрати
У тихо-сумних піснях святих.
Перекладач: Микола Лукаш
