(Ідилія)
Схід… Сірія… Ліван… Тая райська країна, що про неї “Пісня пісень” каже:
Всякі пахощі там дишуть,
Всякі овощі там спіють,
Кардамон зіллявсь із нардом,
Нард розлився із шафраном.
Касія і цинамони
У саду тім розцвітають,
А з Ліван-гори дзюркоче
Прохолодний бистрень чистий…
Квилить горлиця в садочку;
Висять фиги в зеленочку;
Виноград цвіте-буяє,
Любу пахощ розливає…
I. Зимою
— Мамо-голубко! Ішла я горою —
Снігу неначе й нема;
Сонце так гріє; квітки розцвітають…
Мамо! Минула зима!
— Доню! ти, певне, когось покохала!
В нас-бо і холод, і лють.
Тільки у тебе вже літо на серці,
Там-то і квіти цвітуть!
II. Влітку
Скали… Кедри… Скоро й вечір.
Я сумна стою.
В’ється стежка… Ох!.. чи йтиме ж
Той, кого люблю?..
Тінь в долинах… Верхогір’я
Наче золоте…
Гасне сонце… Тоне в морі…
Любий! де ж ти?! де?!
Впала ніч… Шакали виють…
Вітер… Мов зима!
Я всі очі прогляділа,—
Милого нема!
