Вітрець передзимній, вогкий, холодненький
В поблеклій діброві листом шевелив-шелестів,
Йшов старець з торбиною, сивий, старенький,
По листю червоному й жовтому, лист хрупотів…
“Колись-то, як бог ще не взяв в мене батька і неньки,
В сю пору на тік, було возим стіжки…
Було в нас усього: і хатка, й садки зелененькі —
Вишневі, грушові, медок і бджілки…
Умерли — злі люди прогнали з хатини
І старцем пустили малого мене…
Схиляю головку старому й дитині,
Мені й ненароком ніхто не кивне!..
По селах тиняюся, сплю коло тину;
Нерідні, чужії і хати, і тин!..
Мене, може, вітер в лихую годину
Зорве, як билину… не бовкне і дзвін!..
А ще і для мене бог на світі радість зберіг:
В село причвалаю в неділеньку вранці,
Та й слухаю… бов!.. то я в церкву, мерщій на поріг!..
То дом не чужий і для божого старця!..”
Вітрець передзимній, вогкий, холодненький
В діброві пожовклій листом шевелів-шелестів…
Дзвін бовкнув… Йшов страрець швиденько-швиденько,
А далі втомився, схилився, присів та й зомлів.
