Повний текст твору: Леонід Глібов – Жаба й Віл
Байка опублікована у 1908 році, а точний час написання її невідомий. На початку ХХ століття наростає народне невдоволення, люди намагаються змінювати соціальний статус і підніматися соціальними сходинками. І відповідно ця байка оцінюється вже не лише як висміювання людської пихи, як це було задумано, але й як пропаганда (нагадуємо, що у 1905-1907 роках у Російській імперії відбулася перша демократична революція, яка не досягнула всіх поставлених завдань і революційні настрої не зникали). Саме у цей час серед інших творів у пресі публікується й байка Леоніда Глібова, який на той час вже 15 років був мертвий.
Головні ідея байки ‒ висміювання тих, хто йде проти своєї природи й намагається ставити для себе недосяжні цілі. Також автор засуджує заздрісників і закликає радіти тому, що людина вже має.
Сюжет простий ‒ Жаба, побачивши Вола, намагалася надутися до його розмірів і в результаті луснула.
У творі використані такі художні засоби:
- Епітети ‒ «вигадлива», «здоровий», «милосердний»;
- Повтори ‒ «дметься, дметься»;
- Протиставлення ‒ Жаба протиставлена Волу. У них кардинально різна мета й спосіб життя.
У байці присутня низка символів:
- Жаба ‒ символ заздрощів. В українському фольклорі відомі такі фразеологічні звороти, як «жаба давить», «Коня кують і жаба ногу підставляє». Також Жаба є символом огидності, пихи, недалекого розуму;
- Віл ‒ сила, смирення, важка робота, що дає стабільні результати;
- Сонце ‒ життєдайне тепло;
- Берег ‒ досягнута мета.
Стає очевидно після аналізу символів у байці, що досягнувши своєї незначної мети ‒ допливши до берега, влаштувавшись у комфорті під сонечком, Жаба піддається заздрощам. Вона вже неготова радіти тому, чого вона досягнула і насолоджуватися щасливим буттям на сонечку, їй хочеться позмагатися з Волом. Сам Віл, до речі, цих змагань не помітив взагалі. Цікаво, що Жаба не прагне стати Волом у повному смислі цього слова ‒ її не цікавить робота, а спокушає лише можливість догнати Вола у розмірах, щоб справити враження на своїх друзів і знайомих ‒ таких же Жаб, як вона сама. Прагнення здобути статус саме в очах інших підкреслюється у діалозі великою кількістю звернень ‒ «моя ненько», «сестрице», «голубонько».
Наприкінці байки автор використовує напуття, у якому згадує зокрема й милосердного Бога ‒ він закликає до смирення і вміння радіти тому життю, яке є, тобто власним здобуткам і досягненням, комфорту, який є реальним, а не вигаданим. Автор показує несприйняття імітації і намагання здаватися іншою істотою, а не собою.
