Повний текст твору: Тарас Шевченко – Тополя
Твір був написаний у 1839 році в Санкт-Петербурзі. Молодий Тарас Шевченко (йому було в той період лише 25 років) у цей період схильний до романтизму ‒ яскравим проявом якого є і «Тополя». У поезії підняті проблеми кохання й вірності, самотності людини у всесвіті і в суспільстві. У цьому аспекті «Тополя» перегукується з шедеврами європейської поезії, проте з традиційним українським колоритом. Також показаний конфлікт поколінь і результат, до якого він може призвести ‒ у цьому плані «Тополя» також резонує з європейською культурою, досить порівняти її з трагедією «Ромео і Джульєтта» Вільяма Шекспіра.
Сюжет вірша простий ‒ дівчина кохалася з козаченьком, який «пішов та й загинув». Проте якщо оточення ставиться до цього філософськи ‒ мати, яка раніше била її, щоб не зустрічалася з козаком, готується віддати за іншого, багатого, то сама дівчина до останнього сподівається, що її коханий повернеться. Вона йде до ворожки й та дає їй зілля, що має допомогти впоратися з лихом ‒ якщо живий, повернеться. Та вочевидь, коханий дійсно загинув, тому лірична героїня випиває зілля втретє й перетворюється на тополю.
У композиції використовується прийом кільцювання. Оповідач починає мову про тополю і про те, що тут кохалася дівчина з козаком ‒ завершується розповідь тим, що дівчина приходить на це ж місце й стає тополею.
У творі використана низка символів, притаманних українському фольклору:
- Тополя ‒ чесна й вірна дівчина;
- Криниця ‒ символ чистоти, зустрічей і розлук, життя і його кругообігу ‒ як корба крутиться, піднімаючи воду з глибини, так само обертається в природі все, так само, як мотузка чи ланцюг, намотується спіраллю людська доля;
- Верба, калина ‒ національні символи;
- Соловейко й голуби ‒ уособлення кохання.
Яскраво обіграний символ рушників ‒ їх вишивали для того, щоб вʼязати старостів, на рушник мали ставати молодята, але натомість лірична героїня пропонує спустити її цими ж рушниками в яму.
Притаманні романтизму чари й таємниці. Саме тому лірична героїня йде до чаклунки, а та дає їй зілля, але не каже, що буде, коли випити його тричі.
Лірична героїня перероджується і стає тополею, яка протистоїть вітрам так, як дівчина протистояла всьому своєму оточенню.
Вона уникає небажаного одруження і протягом багатьох років стає у безкрайому степу орієнтиром до місця, куди приходять пастухи. Її любов живе і притягує людей, допомагає вірити у вірність і мріяти про велике і взаємне кохання.
