Повний текст твору: Леся Українка – Давня казка
Ліро-епічний твір написаний у 1893 році. Порушена проблематика дозволяє віднести твір і до філософської, і до громадянської лірики.
Твір розкриває кілька ідей:
- Утверджує вищість духовного над тілесним (поет байдужий до матеріальних труднощів чи раптових прибутків);
- Вказує на соціальну відповідальність справжнього поета, який має своєю творчістю змінювати світ на краще;
- Проповідує ідеї свободи як основоположної цінності для людської особистості;
- Демонструє незнищенність істинних моральних, художніх, творчих цінностей.
Структура поеми включає кілька епізодів:
- Пролог від ліричної героїні, яка по суті може співвідноситися з авторкою;
- Розповідь про першу зустріч у лісі, коли лицар легковажно насміхався з каліки-поета;
- Вимушене звернення лицаря до поета за піснею для коханої;
- Війна. Бунт солдатів. Допомога поета в осаді фортеці;
- Повернення лицаря. Поступова втрата лицарем людяності, що стає причиною незадоволення населення у місті, що належить лицарю. Поет підтримує творчістю народний протест і закінчує життя у вʼязниці;
- Епілог від ліричної героїні, яка розповідає, що лицарі і поети присутні в кожному поколінні.
Провідними образами є два ‒ Поет і Лицар.
Поет описаний як «нещасний, тільки мав талант до віршів не позичений, а власний». Він однаково легко пише інтимну поезію, підбадьорливі пісні для вояків (хоч сам на війні не був), бунтарські пісні й памфлети. Поет є калікою, який пересувається на милицях або ж його носять на руках. Проте він користується повагою і любовʼю народу. Чоловік не лише талановитий, але й незлопамʼятний та щедрий, він роздає свої прекрасні вірші навіть лицарю, який його ображав. Водночас він справедливий і не може йти на компроміси зі своєю совістю. Поет усвідомлює, що єдина цінність митця ‒ боротися до останнього доступною йому зброєю за краще майбутнє свого народу.
Лицар Бертольд ‒ гордий та сильний, сміливий, схильний до авантюр і не знає міри у матеріальних втіхах. Не звик терпіти відмови. Звик сам вирішувати проблеми грошима й переконаний, що всі люди так само готові продати свої переконання за гроші. Він легковажний, не памʼятає зробленого для нього добра і легко забуває про існування поета, якому він зобовʼязаний і дружиною, і перемогою на війні, і високим становищем у суспільстві після повернення додому.
У творі використані такі художні засоби:
- Обрамлення ‒ твір починається й завершується роздумами оповідача;
- Епітети ‒ «дзвінка», «гучна», «позичений», «власний», «химерний, норовистий»;
- Протиставлення ‒ слово протиставляється тюрмам, слово протиставляється ділу, а казка ‒ правді, «не позичений, а власний», «Люди мучились, як в пеклі, Пан втішався, як у раю», «В мужика землянка вогка, В пана хата на помості»;
- Гіпербола ‒ краса Ісідори описується в пісні закоханого Бертольда як ідеальна й незрівнянна;
- Порівняння ‒ «немов на крилах», «мов сон»;
- Інверсія ‒ «часу маєте доволі, щоб Бертольда покарати»;
- Оксиморон ‒ «походи довгі від порога та до печі»;
- Метафора ‒ «своїм язиком довгим руйнував ворожі царства».
Казка за багатьма канонами відповідає вимогам до українських казок. Наприклад, лицар і поет за різних обставин зустрічаються тричі.
Поема увійшла до збірки «Думи і мрії».
