Повний текст твору: Тарас Шевченко – Наймичка
Поема написана у 1845 році. Згодом автор напише однойменну повість російською мовою з подібним, але значно більш деталізованим сюжетом. І тоді, коли повість уже була опублікована, поема все ще чекала свого часу у вигляді рукопису.
Тарас Шевченко написав повість у досить зрілому віці ‒ 31 рік. Це час, коли поет багато уваги приділяє долі українських жінок-матерів, адже більшість чоловіків його віку уже мали родини чи намагалися їх створити, тож суто романтичне бачення жінок і стосунків з ними відходить для поета у минуле.
Головна ідея твору ‒ возвеличення материнської любові й самопожертви. Вторинна ідея ‒ осуд несправедливості соціального устрою, у якому жінка не завжди може самореалізуватися як матір через суспільні традиції.
Сюжет поеми перегукується з сюжетом поеми «Катерина» ‒ жінка народила позашлюбну дитину (завʼязка). Проте вона знайшла вихід з ситуації ‒ підкинула немовля бездітній родині, а з часом найнялася в цю родину робітницею. Жінка працює і глядить дитину протягом багатьох років, а перед смертю зізнається, що вона цьому вже дорослому одруженому чоловіку приходиться справжньою матірʼю (кульмінація). Розвʼязкою стає смерть Ганни ‒ відтепер її секрет нікому не заважає.
У творі показана незвичайна для творчості Тараса Шевченка ситуація ‒ всі герої поеми позитивні, а головне ‒ показана багата й вільна українська родина. Сімʼя наживає статків чесною працею, наймичка у них ‒ не пригноблена, а фактично член сімʼї. Чоловік, через якого так постраждала Ганна, залишився назавжди у минулому, він ніде у поемі не фігурує.
Головними образами є:
- Ганна ‒ наймичка. Вона народила сина в досить дорослому віці. Цим пояснюються всі тверезі і зважені рішення. Жінка змогла приховувати вагітність. Вона знайшла гарну родину для дитини, спланувала всі дії. До цієї родини вона прийшла через рік після того, як підкинула дитину. При цьому виглядала вона як брава молодиця, ймовірно. Цей рік вона жила звичайним життям. Щоб не викликати підозр. Жінка має глибоку християнську віру, тому ходить на прощу, молиться за сина і його родину. Ганна працелюбна й працює навіть тоді, коли від неї цього не вимагають. Вона скромна, схильна применшувати своє значення, дуже боїться втратити репутацію, а ще більше ‒ зашкодити сину, тому свій секрет повідала наодинці, щоб ніхто не взнав, що Марко насправді байстрюк. Для Ганни головним мірилом її вчинків є її совість, яка змушувала відмовитися від спроб побудувати особисте щастя ‒ жінка весь вік присвятила сину;
- Дід Трохим і баба Настя ‒ добра й чесна родина. Коли Ганна приходить найматися, дід Трохим розповідає їй, як правильно ставити ціну за свої послуги, щоб її не обманули. Все, що є у родині, досягнуто великою працею. Сімейна пара зберегла теплі стосунки протягом всіх років спільного життя, з радістю прийняли у родину і Марка, і Ганну;
- Марко ‒ добрий парубок, гарний син, люблячий чоловік і щедрий батько. Він дбайливий господар, не боїться труднощів (хліб чумака не найлегший);
- Катерина ‒ дружина Марка, красуня з небідної родини. При цьому скромна, працьовита, гарно вихована. Вона з повагою ставиться до Ганни, хоч її статус ‒ всього лиш наймичка.
У творі використані такі художні засоби:
- Персоніфікація ‒ туман представлений у вигляді живого співбесідника, Дунаю пропонується синів і повити, і собою укрити;
- Паралелізм ‒ свою таємницю молода мати приховує у тумані;
- Епітети ‒ «нехрещений», «далека», «сердешне», «манюсінькі», «чорноброва», «молода», «білолиця»;
- Повтори ‒ «чужим», «хто», «де», «чимало», «мати», «тричі»;
- Гіпербола ‒ «Вареною Столи й лави миють» (мається на увазі велика кількість горілки);
- Протиставлення ‒ «І дід, і баба у неділю На призьбі вдвох собі сиділи Гарненько, в білих сорочках. Сіяло сонце, в небесах Ані хмариночки, та тихо, Та любо, як у раї. Сховалося у серці лихо, Як звір у темнім гаї» – ідилічна зовнішня картинка протиставлена внутрішній депресії;
- Порівняння ‒ «як мати», «ніби мати покинула хату»;
- Риторичні запитання ‒ «За що вони мене люблять? За що поважають?»;
- Риторичні звернення ‒ «О боже мій милий!».
Автор філігранно використовує описи дітей і спілкування з дітьми. При цьому вживає зменшувально-пестливу лексику, описує типові ситуації й діалоги, наприклад, у фрагменті, де дід Трохим спілкується з вирядженою у материн одяг внучкою.
У творі використана імітація народної пісні, яка має підкреслити сум матері, що має попрощатися з сином, а також низка розповсюджених символів ‒ тополя (самотня жінка), перстень (родина, подружжя), сичі (смерть), туман (таємниця).
