Повний текст твору: Тарас Шевченко – Сон (У всякого своя доля)
Поема, що мала фатальний вплив на долю Тараса Шевченка. Дослідники стверджують, що саме опис царської родини у цьому творі призвів до того, що автора почали переслідувати й зрештою на 10 років відправили у солдати.
Приводом для написання поеми стала мандрівка 1843 року до рідної України, де Тарас Шевченко не був 14 років. Вражений плачевним станом українського народу, Тарас Шевченко пише кілька поезій, проте найбільш критичною є поема «Сон», датована 1844 роком. Твір не був опублікований тоді, вперше надрукували поему в 1865 році у Львові. Та інформація про таку поезію все ж ширилася ‒ через 3 роки після написання Шевченка постригли у солдати.
Поезія має форму сну. Це дозволяє змінювати місце дії і охопити величезну кількість персонажів і суспільних проблем. А оскільки автор вказує, що це був сон пʼяного чоловіка, наймовірніше, він прагне таким чином підстрахуватися від переслідувань, якщо хтось донесе на нього як на автора твору. На користь цієї версії говорить і те, що поема вийшла через рік після мандрівки ‒ на таку різку сатиру автор наважився далеко не відразу, він прекрасно усвідомлював, що наслідки для нього будуть серйозні і уникнути їх не вдасться.
Головна ідея твору ‒ засудження самодержавства та кріпаччини як устрою, що спричиняє не лише бідність і страждання, але й занепад людської моралі. Вторинна ідея ‒ засудження пристосуванців, зрадників рідного краю. Важливою є й ідея протесту проти колонізації України, яка проявилася у такій цитаті: «Це той П е р в и й що розпинав Нашу Україну, А В т о р а я доконала Вдову сиротину. Кати! кати! людоїди!». Нарешті, важливою є ідею рівності людей, адже всі ‒ «Адамові діти».
Проблематика твору широка. Автор показує низку суспільних проблем:
- Підлість і дволикість людей ‒ «А той нишком у куточку Гострить ніж на брата»;
- Проституцію (більше того ‒ проституцію з примусу батьків!) ‒ «Покрай улиць поспішали Заспані дівчата, Та не з дому, а додому! Посилала мати На цілу ніч працювати, На хліб заробляти»;
- Паразитарний спосіб життя одних верств населення за рахунок інших ‒ «Латану свитину з каліки знімають, З шкурою знімають, бо нічим обуть Княжат недорослих»;
- Самоствердження в ієрархічному суспільстві за рахунок тих, хто перебуває на нижчих сходинках ‒ «Облизався неборака Та меншого в пузо — Аж загуло!»;
- Корупцію чиновників;
- Притаманне росіянам сліпе поклоніння владі ‒ «Аж потіють, та товпляться, Щоб то ближче стати Коло самих: може, вдарять Або дулю дати Благовонять; хоч маленьку, Хоч півдулі, аби тілько Під самую пику»;
- Жорстоке та безвідповідальне ставлення до дівчат-покриток з боку суспільства і з боку паничів ‒ «То покритка, попідтинню З байстрям шкандибає, Батько й мати одцурались, Й чужі не приймають! Старці навіть цураються!! А панич не знає, З двадцятою, недоліток, Душі пропиває!»;
- Ненаситність ‒ «Той неситим оком За край світа зазирає,— Чи нема країни, Щоб загарбать і з собою Взять у домовину».
У творі присутні християнські мотиви. Це показано і в біблійній цитаті, що використана в якості епіграфа, і в описі образів декабриста, якого ліричний герой називає «Цар всесвітній! цар волі, цар, Штемпом увінчаний!».
Структура поеми включає три основні частини ‒ пролог, політ над Україною, перебування у Росії. Власне на території Росії ліричний герой відвідує Сибір (місце відбування покарання бунтівниками), Санкт-Петербург, царські палати.
У творі присутні такі образи:
- Ліричний герой;
- Землячки-запроданці, образ яких підкреслений використанням російської мови чи суржику;
- Цар;
- Цариця;
- Злочинці на каторзі;
- Політичні вʼязні;
- Духи козаків, що були заслані на каторжні роботи на будівництво Санкт-Петербурга і зокрема дух гетьмана Полуботка.
У творі використані такі художні засоби:
- Епітети, зокрема й притаманні українському фольклору ‒ «голі», «голодні», «лютий», «поганий», «лукавий», «проклятий», «годовані», «пикаті», «пузаті»;
- Протиставлення ‒ «То не вмерлі, не убиті…Ні, то люди, живі люди, В кайдани залиті», тут же злочинці протиставлені політвʼязням, «Там сміху людського і плачу не чуть», «Опухла дитина, голоднеє мре, А мати пшеницю на панщині жне»;
- Оксиморон ‒ «дулю дати благоволять», «в кайдани убраний… цар волі»;
- Повторення ‒ «єдиний/єдина», «всі», «очі», «хіба ти не…»;
- Персоніфікація ‒ «степи, лани мріють», «тополі… розмовляють з полем», «соловейко… сонце зустрічає». Важливо, що олюднення кожної деталі для ліричного героя відбувається саме на українській землі;
- Синекдоха ‒ «не знать і сліду Людської страшної ноги»;
- Порівняння ‒ «мов опеньок засушений», «мов кабани годовані», «мов несамовитий», «як індики»;
- Метафора ‒ самодержавʼя показано у вигляді ведмедя, який без підтримки перетворюється у ведмежа.
Використана низка символів:
- Ведмідь ‒ символ Росії;
- Білі птахи ‒ безвинні жертви самодержавʼя;
- Високі могили ‒ символ колишньої козацької слави;
- Болото ‒ тяжка участь, сумна загибель.
Автор використовує в якості символіки й кольори ‒ білий для демонстрації невинних жертв; сірий ‒ сумного життя; чорний і червоний ‒ напруга, передчуття бунту.
