Повний текст твору: Тарас Шевченко – До Основ’яненка
Вірш написаний у 1839 році. Це період, коли Тарас Шевченко жив у Санкт-Петербурзі. Він страждає через ностальгію за Україною і його мало втішає привілейоване, порівняно з життям українського кріпака, становище.
Головна ідея вірша ‒ українська історія, ідентичність не повинні зникнути. Саме з закликом зберегти ці цінності звертається поет до Григорія Квітки-Основʼяненка. Останній походить з козацької старшини і створює на той момент сатиричні та реалістичні твори у жанрі поезії й драматургії, розкриваючи не лише таємниці історичних моментів, але й особливості українського менталітету. Вторинна ідея ‒ любов до Батьківщини («Тяжко, батьку, жити з ворогами»).
Структура вірша, написаного у формі послання, складається з трьох частин:
- Ностальгія за тими часами, коли Україна була вільною і сильною.
- Коротка розповідь про особисту ситуацію, про своє життя на чужині.
- Заклик до Григорія Квітки-Основʼяненка боротися за те, щоб слава України не зникла, щоб про неї памʼятали.
У творі використані такі художні засоби:
- Епітети ‒ «козачий», «буйний», «червоні»;
- Порівняння ‒ «мов за дітьми плаче», «як господа слово»;
- Повторення ‒ «де», «не вернуться», «чия», «наша», «чужа»;
- Протиставлення ‒ звичні пейзажі не змінюються («сонце гріє, вітер віє», «місяць сходить, як і перше сходив»), проте кардинально змінюється ситуація соціальна та історична ‒ «скрізь могили стоять та сумують». Заклик «вернітеся» протиставлений відповіді моря «не вернуться», «червоні жупани» протиставлені обідраності, тобто бідності України, «правда» протиставлена «кривді»;
- Метафора ‒ «виллю сльозами», «позички зʼїли»;
- Звернення ‒ «мій голубе», «батьку», «орле сизий», «друже». І ліричний герой не просто звертається до Григорія Квітки-Основʼяненка, у кожному зверненні показане шанобливе та товариське ставлення автора до прозаїка, драматурга, просвітителя.
Символіка звична для українського фольклору і для творчості Тараса Шевченка:
- Пороги ‒ козацтво;
- Могили ‒ славне минуле України;
- Червоні жупани ‒ воля та достаток;
- Чайка ‒ вдова, самотність, безсилля, страждання;
- Сонце ‒ добро;
- Вітер ‒ зміни;
- Жито ‒ добробут, «жита похилились» ‒ похитнувся добробут.
Ліричний герой усвідомлює, наскільки важливим є відновлення історичної справедливості, історичні розвідки і інформування людей про історичні реалії. У той же час він радіє вмінню Квітки-Основʼяненка розповідати важливі речі так, щоб їх почули навіть «нехотя», тобто ті, хто історією ніколи особливо не цікавився.
