Повний текст твору: Тарас Шевченко – Думи мої, думи мої
Вірш написаний на початку 1840 року в Санкт-Петербурзі. Слід зазначити, що в цей період автор відчуває самотність на чужині й водночас його кругозір раптово розширюється, що впливає на творчість. Віршів під назвою «Думка» було написано у 1838 році чотири ‒ а поезія «Думи мої» є логічним продовженням цього циклу громадянської лірики.
Головна ідея твору ‒ народ має право на щасливе та вільне майбутнє, яке доведеться вибороти силою. Та водночас автор в образі ліричного героя показує прагнення до особистого щастя «За чорнії брови Серце рвалося, сміялось» і творчої самореалізації й суспільного визнання «Привітай же, моя ненько… моїх діток нерозумних».
Автор романтизує героїчне минуле України й оспівує козацьку силу як невідʼємну складову держави, що будує своє життя за власним бажанням. Образи козацької вольниці ілюструються такими образами, як «булави», «бунчуки», воля козацька персоніфікується ‒ вона родилася, гарцювала, засівала поле, тобто веде звичне для українських селян життя.
Ліричний герой також романтизований. Він протистоїть суспільству, яке його не розуміє. Тож свій талант він має реалізовувати «нишком», щоб люди не бачити й не сміялися, не осуджували «Нічого не робить».
Фрагменти інтимної лірики в цій поезії (опис карих очей, проведеного разом з дівчиною часу у садку, «ласки дівочі») використані для того, щоб підкреслити абсолютну самотність героя, вирваного з рідного для нього середовища й відірваного від небагатьох близьких. Автор підкреслює статус ліричного героя ‒ сирота, тому очевидно, що влаштувати особисте життя йому проблематично і відповідно втрата контакту з коханою для нього більш трагічна.
Поширеним літературним прийомом у поезії є порівняння ‒ «як пилину», «як дитину», «як той ворон».
Поезія насичена образами тварин та птахів, притаманних українському фольклору. Використані такі символи:
- Ворон ‒ лихо, смерть;
- Соловейко ‒ кохання, талант, спів;
- Змія ‒ горе, зрада, смерть;
- Орел ‒ гордість, сила, сміливість, здатність далеко (не лише в просторі, але й в часі) бачити.
Природа України, її пейзажі відображають історію ‒ автор згадує і про Дніпро, у якого «ревуть пороги», і розказує, як «виросли могили».
Ліричний герой згадує всі ці пейзажі з почуттям ностальгії і адресує всі свої думи українцям. Він вірить у відродження колишньої слави та могутності завдяки незламному духу й доброму серцю українців. В Україні можна знайти «щиру правду», «слово ласкаве», а «може, й славу».
