Повний текст твору: Леся Українка – Мрії
Твір написаний у 1897 році в Ялті. Авторка перебуває у розквіті молодості, їй всього 26 років, проте вона почувається розбитою через прогрес своєї хвороби. Саме тому вона пише твори, у яких показує альтернативний погляд на життя ‒ від людини, якій життя завдало поразки, проте не зламало її духовно. Поезії характерний глибокий психологізм і тонке розуміння тих людей, імен яких в історії практично не залишилося, адже історію писали переможці.
Головна ідея твору ‒ уславлення сили людського духу, якого неможливо зламати грубою фізичною силою. Вторинна ідея ‒ людина має присвячувати свої найкращі пориви своїй батьківщині. Ця ідея розкрита в фразі пораненого полоненого лицаря ‒ «Будь проклята кров ледача, Не за рідний край пролита!». Є у цій поезії і ще одна ідея ‒ мрія про відродження України. Цю ідею показує лірична героїня, що фактично тотожна самій Лесі Українці, запитуючи наприкінці віршованого твору: «Подивись, чи в полі видко Нашу чесну короговку?».
Автор структурно ділить вірш на кілька частин. На початку і в кінці показане життя ліричної героїні, її мрії й ідеї. В середині твору ‒ розповідь про тих героїв, які виявилися для ліричної героїні зразком стійкості і вірності своїм ідеалам ‒ пораненого переможеного лицаря й захоплену силою жінку. Обоє персонажів попри свою очевидну поразку продовжують чинити опір.
У творі використані такі художні засоби:
- Епітети ‒ «кров ледача», «дитячі мрії», «корогва хрещата», «вродливі королівни», «красуня непокірна», «пишний лицар»;
- Повтори ‒ «будь проклята кров ледача»;
- Алітерація ‒ в описі страждань пораненого лицаря часто повторюється звук «р», який підкреслює твердість намірів.
Присутня у вірші низка символів:
- Вода ‒ швидкоплинне життя;
- Лицар ‒ служіння й самопожертва;
- Кайдани ‒ неволя, обмеженість можливостей;
- Корогва ‒ нескореність, існування держави, державність.
Авторка протиставляє життя та ідейні, духовні цінності. В поезії продемонстровані такі цінності, як кохання і вірність коханню, коли красуня заявляє переможцю, що її можна вбити, але неможливо примусити жити. Поранений лицар проявляє вірність своєму війську і своїй державі навіть у полоні і втрачає бажання жити, якщо його військо одержить поразку в битві. Власні рани болісні його менше турбують, ніж доля друзів на полі бою. Життя для авторки ‒ це просто спосіб служіння й боротьби.
