Повний текст твору: Леся Українка – Тиша морська
Вірш написаний у 1890 році під час перебування в Євпаторії. Юна Леся Українка відкриває для себе красу далеких країв і захоплюється ними, хоч до моря її привозять, щоб полегшити хворобливий стан.
Прекрасний зразок пейзажної лірики. Головна ідея твору ‒ уславлення гармонії природи, яка дарує людині радість і натхнення, наснагу жити далі.
Структурно вірш складається з двох частин. Перша ‒ опис пейзажу, який вразив ліричну героїню. Друга ‒ виклад мрій ліричної героїні, на які її надихає морський пейзаж.
Чіткий розподіл внутрішнього світу ліричної героїні і зовнішнього підкреслений вікном ‒ лірична героїня милується морським пейзажем, перебуваючи в закритому приміщенні.
У творі використані такі художні засоби:
- Повтори ‒ «ясне», «ледве-ледве», «злотиста», «хвилі» ‒ «хвилечки», «човенце»;
- Епітети ‒ «полудневий», «малі», «білі», «перлиста»;
- Персоніфікація ‒ «вʼється стежечка»; «проложило сонце» (шлях), «колихає море»;
- Алітерація ‒ велика кількість свистячих звуків «с» та фрикативних «х» надає відчуття спокою, тиші й інтимності.
У творі використано чимало символів:
- Сонце ‒ життєдайне тепло та світло;
- Море ‒ свобода і потужна сила;
- Схід ‒ нове життя;
- Захід ‒ старість;
- Шлях ‒ життєвий вибір;
- Підводне каміння ‒ серйозні перешкоди, які непомітні стороннім і стають неприємними сюрпризами;
- Негода ‒ горе і біда;
- Віконце ‒ можливість побачити кардинально інше життя;
- Весельце ‒ можливість керувати своїм життям;
- Золото ‒ цінність;
- Вітер ‒ зміни. У даному творі акцент на відсутності вітру ‒ спокою і стабільності.
У поезії специфіка сонячного дня біля моря передана двома символічними для України кольорами – блакитним і золотистим, які надають відчуття світла й простору. Підкреслюють легкість картинки білі вітрила.
Очевидне протиставлення ліричної героїні, яка перебуває у будинку біля вікна, невідомому персонажу, який удалині править човенцем. У словах про те, що ліричній героїні краплі води, які зриваються з весельця, здаються чистим золотом, відчувається заздрість до того, хто має здоровʼя, силу, волю і скористався цим для того, щоб вийти в море. Ми памʼятаємо, що Леся Українка з дитинства тяжко хворіла.
Прагнення вийти за межі можливого, абсолютна безстрашність ліричної героїні продемонстрована в останніх рядках поезії ‒ далеке проміння манить так, що підводне каміння і інші небезпеки не страшні і здаються незначними.
