Повний текст твору: Григорій Сковорода – Всякому місту – звичай і права
Філософ, відомий фразою «Світ ловив мене, та не піймав», у цьому вірші більш розгорнуто показує своє бачення пасток, у які потрапляє людина під час земного життя. Твір, що належить до філософської лірики, написаний у 1760-их роках і належить до збірки «Сад божественних пісень».
Головна ідея твору – ми всі смертні і на той світ з собою нічого не заберемо, тож потрібно стяжати духовні цінності, а не жити суто забаганками сьогодення й матеріалістичним баченням ситуації. Та є і вторинна ідея – всі люди різні і кожен має власні особливості, гріхи вади. Третьою ідеєю є вияв людських вад, чимало з яких полягають у нечесності та надмірності.
Ліричний герой може співставлятися з самим автором – він теж є філософом і прагне стяжати духовне, а не матеріальне добро.
У творі використані такі художні засоби:
- Епітети – «панськії», «модний», іноземні»;
- Протиставлення – сам ліричний герой протиставлений решті світу, розумне й спокійне ставлення до життя, теплі стосунки протиставлені пристрастям («всякому серцю любов і тепло» – «тих непокоїть Венерин амур, всякому голову крутить свій дур»), «мужик» – «цар»;
- Порівняння – «як вулик», «як коса замашна», «як солому пожар», «як чистий кришталь»;
- Метафора – «непокоїть амур», «тріщить голова»;
- Повтори – «Я ж у полоні нав’язливих дум: Лише одне непокоїть мій ум».
Твір має чітку структуру. У першій строфі автор показує спокійну терпимість до того, наскільки люди можуть бути різні. Він не викриває особливо вад і навіть фраза «всякеє гордо свій смак віднайшло» не показує агресивної нетерпимості до питущих чи їх засудження.
У другій строфі очевидним є викриття нещирості – той догоджає, той будує не за традиціями, а за певними тенденціями, щоб справити враження прогресивного чоловіка, ще хтось просто обманює людей.
У третій строфі автор демонструє людські пристрасті, втрату самоконтролю. І розваги, і стяжання земель, тобто прагнення до добробуту, і різноманітні хобі можуть виходити за рамки розумного.
Четверта строфа присвячена розумовим і емоційним перенавантаженням, які можуть спіткати людину на її життєвому шляху.
Нарешті, у п᾿ятій строфі автор чітко показує, що насправді все земне – і радості, і біль, і гроші, і проблеми ні для кого – ні для царя, ні для мужика – насправді значення не мають, оскільки смерть все пожере і всіх зрівняє.
Не боїться смерті тільки людина з чистою совістю, бо вона готова стати перед Творцем і не буде боятися його суду.
Твір має кілька сучасних адаптацій. Вірш перетворився на пісню, музику до якої написав Василь Жданкін. Його інтерпретація була використана у п᾿єсі «Наталка-Полтавка» Івана Котляревського.
