Повний текст твору: Василь Голобородько – З дитинства: дощ
Вірш написаний у 1963 році, коли поету виповнилося лише 18 років. Твір належить до пейзажної лірики, проте через пейзаж показує громадянську позицію автора.
Головна ідея вірша ‒ уславлення величі природи у всіх її проявах, демонстрація радості, яку викликає навіть звичайний дощ. Вторинна ідея ‒ звʼязок людини й рідної землі є міцним і нерушимим, а стихія і незручності цей звʼязок лише поглиблюють, посилюють, оновлюють.
Ліричним героєм є сільський хлопчик чи молодик, який перебуває під теплою літньою зливою. І злива, яка у міського жителя може викликати змішані відчуття, сільського хлопчика тішить, адже дощ є одним з найважливіших факторі доброго врожаю, а значить ‒ достатку.
Твір написаний верлібром. Довжина рядків може відрізнятися, ритміка білого вірша рвана. Це робить опис дощу більш виразним ‒ він то припускає, то припиняється.
У вірші використані такі художні засоби:
- Епітети ‒ «зелений», «холодне», «блакитна», «притихле», «дівоча»;
- Повтори ‒ «уплетена/уплетене», «плете», «хто», «волосся дощу», «усім/усі»;
- Порівняння ‒ «як зелений птах», «як гніздо», «наче блакитна стрічка»;
- Протиставлення ‒ «холодне волосся дощу», проте всім «тепло»;
- Метафора ‒ «волосся дощу»;
- Персоніфікація ‒ «хмара плете»;
- Алітерація ‒ у фразі «волосся дощу» повторюються свистячі й шиплячі, що допомагає передати атмосферу щедрої і рясної зливи.
У вірші присутня глибока символіка:
- Нитка, плетіння ‒ звʼязок;
- Гніздо ‒ місце збору для всієї родини;
- Річка ‒ плин часу;
- Дорога ‒ життя як рух;
- Корови ‒ добробут, спокій;
- Гора ‒ складний підйом. Батьківський дім на горі ‒ місце, куди зараз потрапити непросто, а з роками буде ще важче;
- Птах ‒ політ, можливість зникнути у будь-яку мить. Настане день ‒ і хлопчик прийде до гори, а рідної хати, рідного гнізда на вершині вже не буде;
- Дощ ‒ оновлення.
Твір сповнений зоровими образами, які підкреслені епітетами на позначення кольорів, та тактильними ‒ холод, тепло, волога.
Ліричний герой перебуває у повній гармонії. Він вдома. Природа його радує і тішить, він бачить красу у всьому ‒ у воді, у деревах, у коровах. Він усвідомлює значення дощу, усвідомлює, що дощ почнеться і закінчиться. Він розуміє необхідність оновлення. Автор показує, що у кожного, чий образ присутній в поезії, свій сенс життя ‒ «хто набігається, хто нахитається…» ‒ і що це нормально, якщо той сенс нікому не шкодить і робить всіх щасливими.
