Рік за роком знову й знову
Цю співаю колискову,
Ти скорись моєму слову:
Спи!
Спи!
Спи!
Спи!
Ой, жаль мені, воріженьку,
Що став на цю доріженьку,
Йдеш на смерть, як навіжений…
Спи!
Спи!
Спи!
Спи!
Злість покинь, покинь утому,
Більш нема потреби в тому,
Уві сні навік потонеш!
Спи!
Спи!
Спи!
Спи!
Спатимеш в землі холодній,
Як дитя у моїм лоні,
І довіку у полоні!
Спи!
Спи!
Спи!
Спи!
Ти ж хотів землі цієї,
Тож тепер змішайся з нею
Станеш сам моєю землею!
Спи!
Спи!
Спи!
Спи!
