Вже більше літ двісті,
Як козак в неволі,
Понад Дніпром ходить,
Викликає волю:
Гей, вийди, вийди із води
Визволь мене, серденько, із біди!
Не вийду, козаче,
Не вийду, соболю!
Хоча рада б я вийти,
Та й сама в неволі.
Гей, у неволі, у тюрмі,
Під московським калавуром у ярмі.
У ярмі, в кайданах
Од часів Богдана,
Од його самого
В неволю оддана.
Гей ти, Богдане гетьмане,
Занапастив Україну і мене.
Із ратищ козацьких
Серпи поробили,
А гострії списи
На леміш зломили.
Де ж наші коні-соколи?
І самії козаченьки як орли?
Ваші коні в плузі,
А козак за плугом,
А вітер сумує
Та говорить з лугом:
«Кинь плуг, козаче, бери ніж,
Та де здиблеш воріженька, там і [ріж]».
Тоді всі янголи,
Сам бог святий з неба
Вернуть твою волю
З неволі до тебе.
Гей ти, Богдане гетьмане,
Запродав ти Україну і мене!
