Сорочку мати сину вишивала
І душу, й серце в вишивку вкладала.
Як пам’яті народної відлунки,
На полотні з’являлись візерунки,
Де кожен хрестик – то життєві миті…
Мережила по білому блакиттю,
Лягала ниточка до ниточки мрійливо –
Дитині б долю вишити щасливу,
Щоб оберегом стала для синочка
Руками неньки вишита сорочка.
- Наступний вірш → Лариса Заміхора – Синові в дорогу
- Попередній вірш → Євген Зозуляк – Розкажи, вишивальнице-юнко
(Оцінок ще немає)