Анатолій Григорук – Біла Криниця: Вірш

Біла Криниця —
Так зветься село,
Що над рікою Десною
Лягло.
Дуже це давнє
Козацьке село.
Білі у ньому
Хати по горі,
Білі троянди
У кожнім дворі.
Білі в світлицях
Висять рушники.
Білі цвітуть
У садах вишняки.
Біло квітують
Гречки на ланах.
Білий як сніг
Скрізь ромен по лугах.
А на узгір’ї
У центрі села —
Біла криниця,
Що назву дала
Цьому посіллю
Ще в давні віки
Біля блакитної
Десни-ріки.
Зрубець із дуба,
Кленовий дашок,
Хрест на дашку
І лляний рушничок.
Безвік джерельце
Тут б’є з-під верби
Й поїть, і поїть
Усіх без журби.
Клепаний цебрик
Пірнає в глибінь,
Ретяг видзвонює:
“Дзінь-дзінь-дзі-лінь!”
Весело крутиться
Коловорот,
Плавом пливе
До криниці народ.
Кожен у спразі
Прямує сюди
Вволю напитись
Живої води.
Біла криниця —
То скарб із скарбів:
Поїть вона
Сизарів-голубів,
Поїть корівок,
Що йдуть з череди,
Поїть пацят
І овечок рудих.
Поїть і гуску,
Й собаку, й козу,
Поїть калину,
Спориш, дерезу,
І лопуха, і жалку кропиву…
Слава ж криниці
За воду живу!
За воду джерельну,
Солодку, цілющу,
У нашім щоденнім житті
Всюдисущу.