Ось вам, дітки, проти нічки
Оповідка-триндиричка
Про Микиту-молодця
Із містечка Козельця.
У Микити є братан —
На рибфлоті капітан,
Він на ринку у Стамбулі
Сторгував Микитці кулю,
Диво-кулю надувну,
За сто доларів одну!
Сторгував, привіз додому
І вручив її малому.
Взявсь Микитка надувати
Подарунок той від брата —
І заморський сувенір
Скоро виповнив весь двір,
Ставши вбільшки як гора,
Що півнеба підпира.
Тут і скоїлась напасть:
Диво-куля вгору шасть!
А із нею й Микитась,
Що за хвіст її тримавсь.
Стрімголов злетів Микитка
Аж під хмари, що й не видко
Стало хлопця вдалині.
Ну, а там вітри страшні
Диво-кулю підхопили
Й понесли вперед щосили.
Загукав згори Микитка:
— Ой, лечу, як пташка, швидко!.
Я все далі й далі лину!..
Я змандрую Україну.
А то, може, й цілий світ!..
Прощавайте!. Всім привіт! —
Добре видно з висоти
Ліс, і ріки, і мости,
Видно села і поля —
Як на блюдці, вся земля!
Ось вже й Київ пролетіли,
Васильків і Церкву Білу.
Курс взяли на П’ятихатки,
Вітер круть — і все спочатку
Нумо знов бери й лічи:
Умань, Вінниця, Тульчин,
Далі Гайворон, Херсон,
Запоріжжя, Краснодон,
Харків, Суми, Кролевець…
Гвалт! Де ж мандрам цим кінець?
Де містечко Козелець?
Унизу лише Прилуки,
А в Микитки стерпли руки.
— Мамочко,— кричить,— впаду!
Розіб’юся! Пропаду! —
Саме тут летів комар.
Хоч комар — малий тягар,
Та лишь сів на кулю він —
Враз пригас її розгін.
Стала куля гальмувати,
Дух із себе випускати
Й ледве дотягла до хати,
Де Микитка проживав,
Де весь рід його чекав.
Впала куля на траву…
— Вра-а! Я ж осьдечки живу!
Заволав наш молодець
Із містечка Козелець.
Тут і казочці кінець.
