Дівчинка в косинці голубій
Дивиться на море, на прибій.
А її довірливий Дунай
Гавкає завзято на курай—
На курай, що котиться з дібров
І стрибає з кручі стрімголов.
Спохмурнівши, дівчинка мала
Докорять собаці почала:
— Як тобі не соромно, Дунай,
Гавкати на вітер, на курай.
Ми прийшли до моря не гулять —
Кораблі із мандрів виглядать!
Скоро вже крізь шторми і туман
Вернеться наш тато-капітан,
Привезе корали чарівні,
Що ростуть в морях на глибині,
І велику мушлю, у якій
День і ніч наспівує прибій…
Лащиться до дівчинки Дунай,
Лапу подає їй: вибачай…
Потім разом дивляться вони,
Як махають веслами човни,
Як хапає чайка на льоту
Із води рибинку золоту.
Ген стоїть на якорі судно,
Ланцюгами міряючи дно.
За судном, як діти на воді,
Граються дельфіни молоді.
І черкає парус небокрай,
Наче лист від тата — зустрічай!
