Вчила азбуку Марічка
І в’язала рукавички.
А у неї під ногами
Киця гралася клубками.
Та зненацька до Марічки
Подзвонила Оля Чічка
І у них за словом слово
Зав’язалася розмова:
– Ал-ло!..
Це вам дзвонять з еНеЛО!..
Що, Марічко, не впізнала?..
Це я так пожартувала…
Так, це Оля… так, зі Львова…
Як там справи?..
– Та чудово…
– А здоров’я?..
– Слава Богу…
– Що нового?..
– Та нічого…
І так далі, і так далі,
Почалися тралі-валі,
А точніше – нескінченні
Балачки і теревені.
А тим часом наша киця
Узяла у лапки спиці
І зв’язала для Марічки
Спершу ліву рукавичку,
Потім праву дов’язала.
А розмова все тривала,
Все тяглася та розмова,
Наче нитка кольорова,
Із якої для Марічки
Киця в’яже рукавички.
Ось помиє посуд киця,
Підмете хвостом у хаті,
А тоді, як учениця,
Буде азбуку вивчати,
Щоб читать казки рядочками
Про пригоди пана Коцького.
