А з моря, з моря вже туман устає.
З народної пісні.
1
Із моря яром, Яром з морЯ –
Куди це крадеться Туман?
Ось він уже на косогорі.
Ось заповзає… на баштан.
Там жовті дині-господині
Із меду, сонця і роси
Такі солодкі, що за диню
Співучу мушлю віддаси –
Морську трембіту із грайливим
Рожево-світлим переливом.
А там, де світя-ться ромашки
І сторожують цвіркуни,
На сонці гріються в тільняшках
Рябі херсонські кавуни.
В них дозріває сік-нектар
І жевріє рожевий жар.
Поміж рябими товстунами
Лежать чорняві кавуни.
То ловлять Сонце над степами
Лапатим листям тумани.
Яке ж то щастя довгождане
Ті туманці і тумани,
Бо на приморському баштані
Вже Сонцем налились вони.
Ножем кавун той розрізаєш –
І вже на скибках туманців,
Як на губній гармошці, граєш
Дзвінку мелодію степів.
Туман із моря підкрадається,
А десь у небі голубім.
Як дзвоник, жайвір заливається,
То він підспівує тобі…
2
Отож, із моря то із яру
Но тихий дідовий баштан
Упав Туман, як сива хмара,
Аби знайти кавун-туман.
Туман тинявся по баштану.
Бо запитав якось Нептун:
«Я знаю, що таке тумани,
А що таке туман-кавун?..»
Туман здаля на море глянув:
«Ото здивується Нептун,
Коли на берег із баштану
Я прикочу туман-кавун…»
Та раптом вийшов до криниці
Вусатий сторож з куреня.
Дідусь БАБАХНУВ із рушниці —
Лиш для острашки, навмання.
Туман присів і розгубився.
Із переляку скрикнув: «Ой!»
Туман до моря покотився.
Утік з баштану наш герой.
А за завісою Туману
Ревів-стогнав маяк-ревун,
Немов питав безперестанно:
«А де ж, а де ж туман-кавун?..»
3
Ось так, з порожніми руками,
Туман розтанув по росі.
А міг би він, скажу між нами.
Один туманчик попросить.
Чи обмінять кавун і диню
На дорогу морську перлину.
Сказав би сторож: «Я, ій-богу.
Не пожалію кавуна.
Та ще для кого? Для самого
Морського бога Нептуна!»
