У моєму селі над рікою,
Там, де сосни шумлять на піску,
Є гора, на вершині якої —
Біла хата в зеленім садку.
А з підніжжя гори кам’яної
Б’є прозоре, як скло, джерело
І смачною водою живою
Омолоджує рідне село.
Між садами до берега річки
Поспішає стрімка т е ч і я ,
А над нею верба-степовичка
Шелестить:
— Т и ч и я , т и ч и я ?..
— Я улюблена донька фонталу*.
— А куди ж це біжиш ти, куди?
— Я несу з кам’яного підвалу
Дідусеві живої води.
Я біжу і співаю поволі
Тиху пісню мого джерела
І садам, і прадавній тополі,
Що стоїть на сторожі села.
За кущем бузини-чарівниці,
Як у славні козацькі часи,
Б’є глибокі поклони криниці
Журавель на скрипучій нозі.
Добіжу я до річки за лугом
І щокою до хвиль притулюсь:
Сиві хвилі Південного Бугу –
Це і є дорогий мій дідусь.
Сивий Буг усміхнувся до мене,
Розпитав, як живе джерело,
Зашумів очеретом зеленим:
«Бережіть це козацьке село!..»
На порозі села степового,
У зеленому храмі його
Помолюся Південному Богу
За столицю Дитинства мого.
_______________
*Фонтал — місцева назва джерела.
