(Безконечник)
Щоранку сад наш аж до ночі
Щебече, тьохкає, туркоче.
А на подвір’ї повно крику –
То бе, то ме, то ку-ку-рі-ку.
І цілий день на караулі
Пере-клика-ються зозулі,
Як вартові: — Ку-ку!.. — Ку-ку! –
То у гаю, то у садку.
— Пиль-нуй! — гукає саду гай.
— Пиль-нуй і ти!.. І не дрі-май!..
Та ось за річкою смеркає,
Із хмари місяць випливає.
Затих наш сад, не чути крику –
Ні бе, ні ме, ні ку-ку-рі-ку.
Лише цвіркун безперестанку
Всю ніч сюрчить аж до світанку
Десь у леваді біля саду
Свою любовну серенаду:
«Розквітли яблуні і груші,
Хвилюють пахощами душу.
Але без Вас, моя Сюррчилла,
Чомусь весна мені не мила…»
А вранці знов наш сад до ночі
Щебече, тьохкає, туркоче.
Знов на подвір’ї повно крику –
То бе, то ме, то ку-ку-рі-ку.
І цілий день на караулі
Пере-клика-ються зозулі,
Як вартові: — Ку-ку!.. — Ку-ку! —
То у гаю, то у садку.
— Пиль-нуй! — гукає саду гай.
— Пиль-нуй і ти!.. І не дрі-май!..
Та ось за річкою смеркає,
Із хмари місяць випливає…
І так далі, досхочу.
