Вже, напевне, п’ятий день
цей осінній дощ іде.
Я стрибаю — він іде.
Я спинюся — він іде.
Хоч би й він
спинився теж,
та куди там — все іде!..
От будильник —
ходить також,
так його ж заводить тато!
Може, хтось і дощ
завів,
щоб усе він лив і лив?
Ех, знайти б од нього
ключик —
та й закинути кудись,
щоб спинився дощ колючий,
щоб хоч трішечки
не ливсь.
Я б надвір тоді побіг,
я б гукнув у тишу:
— Гей, веселий білий сніг,
прилітай скоріше!..
Вже готові до зими
санки,
лижі,
ковзани…
Та надворі
цілий день
і сьогодні дощ іде…
