Хижий вітер
Прапори гойдає,
Дує в труби і у бубни б’є.
Ми ще є,
Чи нас уже немає?
І якщо це ми, то хто ми є?
Нас віднині важко упізнати,
Ми себе згубили у собі.
Нас не впізнає старенька мати,
А впізнавши — хреститься в журбі.
Ще лишилось дещо невимовне
В наших душах і в ясних очах,
Але какофонія жертовна,
Захопила нас, зірвавши дах.
Щойно позмивавши рабські тавра,
П’єм гірку з дідівських черепів,
Напівлюди ми — напівкентаври,
Діти вільних скіфів і рабів.
Хто спотворив нашу суть і вроду
На межі важких тисячоліть?
Наша мрія — Воля і Свобода,
Чи ще зможе душу нам зігріть!?
Хижий вітер
Кида попіл в лиця
І сплива відпущений нам час…
Ми ще є,
А інше все — дурниці.
Нас ніхто не знищить
Окрім нас.
