Сорок днів і ночей
На землі божеволіє злива,
Сорок днів і ночей
Не знайти ні небес, ні землі.
Ми з тобою удвох
Віддалися на волю припливу,
Свій останній маяк
Загубивши в ранковій імлі.
Сорок днів і ночей
Нас крутитиме дика стихія,
Сорок днів і ночей
Буде тріски не варте життя.
Тільки що нам з того,
Коли нас поманила Надія,
Відібравши дорогу назад,
У полон небуття.
В цьому вирі води,
Де зникають країни й народи,
Ніби грудочки цукру,
Розчиняються цілі міста,
Хай усе пропаде —
З нас почнеться відродження роду,
І як пісня душі
Буде наша молитва проста.
І коли на землі
Стане знову так просто і звично
І підніметься твердь
Із німих океанських безмег,
Враз відкриється нам —
То Кохання історія вічна…
І піднімемось ми,
І залишимо Ноїв Ковчег.
