Втомилась ти.
Тобі вже доста.
За все платитимуть нащадки.
Від романтизму дев’яностих
Вже не залишилось і згадки.
Не проросло.
Не зав’язалось.
Не визріло достойним плодом.
Яка небачена зухвалість
Зіграти в дурника з народом!
Куди поділись ваші гасла,
Вожді і пастирі духовні?
Ревуть воли — порожні ясла,
А ваші, як на диво, повні!
Ну що ж,
Перезимуєм, браття,
Нам до такого не звикати.
На довге вистачить багаття
Тих дрів, що встигли наламати.
Переживем цю холоднечу,
Зігрівшись мріями і снами,
А там, дивись, уже й малеча
Попідростає під тинами.
І встане — грізна і сердита,
Як докір згаяному часу,
І знову явить всьому світу
Пророка й Генія — Тараса!
