Є на світі страшний сколіоз —
Сколіоз підлабузницьких поз.
Сколіоз жалюгідних хребтів,
Що вражає сестер і братів.
Ця хвороба страшніше чуми,
Бо від неї страждаємо ми —
Вона зковує будь-який рух
І вражає не тіло, а дух.
Страшно жити посеред калік,
Де ніхто розпрямлятись не звик,
Де не терплять прямої ходи,
Де осанка — ознака біди.
Тут за рівність незкорених спин
Існував лише вирок один —
Темна сила важкої руки,
Що ламала й трощила кістки.
Скільки їх — перебитих хребтів,
Нерозкритих яскравих світів,
Скільки їх — нерозкрилених мрій,
Що зламались у тузі своїй.
Плачу я й від безсилля стогну,
Але спини своєї не гну,
І затиснувши гордість в руці,
Я молюсь, щоб тримали хребці.
Вірю я, все минеться колись!
Тільки як від біди вберегтись,
Де, мій Боже, нам ліки знайти,
Від хвороб, що згинають хребти?
