Благала, перейди мою ріку,
Таку жагучу і таку нестримну
А він не знав ні Риму ані Криму,
Ні мідних труб не знав ще на віку.
І думав, що ступити в ту ріку —
То й буде ледь не восьме чудо світу
— То вітром хоч — в моє жагуче літо,
У вітер мій в пекучім сповитку
І вітром він не був. Печаль таку
їй при собі не сила вже носити
Й сама виходить з себе, щоб наситить
Свою сльозу, солону, аж гірку,
Аби й перед сльозою не змаліти
В благанні: перейди мою ріку.
