За греблею, отам, де зріють маки,
Де три гектари неба і зірок,
Жили в камінні отакезні раки,
У літню ніч вилазячи з дірок.
А ми із братом їх повадки знали,
Накликавши удачі та умінь,
Перетинали шлях їм — припинали
Проміннями “Даймонів” до камінь.
Набрьохавшись, усілися на гаті,
Роївся угорі Чумацький Шлях,
А наші вела, наче оленята,
Кармін зірок збирали на рогах.
Що виробляли цвіркунів хорали.
І раптом брат прислухався — не руш!
По греблі сотні раків рачкували,
Втікаючи із висохлих калюж.
Їм, неборакам, довелось чимало,
Бо сил не стало до води за крок.
І ми всю ніч на суші раків драли,
Збирали їх і кидали в ставок.
За греблею, отам, де зріють маки,
Де три гектари неба і зірок,
Живуть і досі раки-небораки,
І, мабуть, вже забули наш урок.
