Прийшов до кузні, всівся при горні,
Хитрі очиці — як вуглинки чорні,
Ніжки кривенькі, смішок із вічок,
Такий собі тихий, святий чоловічок.
А вже понизовцю шепнув на вухо,
Зневіри повіяв отруйний дим.
Друг похитнувся, заплакав глухо,
Шаблю на друга зніс побратим.
А вже він з другими раду туркоче,
Маже медком та по півслівця.
Батько не гляне сину ув очі,
Син із пістоля забив отця.
Хто заспіває, хто забалака,
Все переверне,— правда на дні.
Одні закричали: — Це ж вовкулака!—
Інші злякались по довгі дні.
Тільки коваль, натомившись від грюку,
З хлопцями стрів ранкову зорю:
— Дайте,— каже,— сюди сатанюку,
Я з ним по-своєму поговорю.
Ручки і ніжки в’язали на кручі,
А вже як тонув, то люди у крик:
Рота відкрив — два жала гадючі
Прикрили чорний шершавий язик.
