усім наступним твоїм жінкам –
одвічна про мене пам’ять
в їхні лона нестимеш –
із криком крові –
отруту
вкорінених нами демонів
тільки шрамів нових не виорати –
ті самі
залишаються –
палімпсестами на долонях –
іще від мене
бо – після мене
це ж зі мною лише
міг побути хоч трохи не-схимником
чоловічої моці не надто від інших
сповнений
колихала тебе колихала
наче маятника в годиннику –
аж час видавався передозовано-
беззмістовним
надщербленими гранчаками
сьорбала віру
викрадену у страчених –
аж та що стояла між нами
благала: помилуй господи
всі наступні твої
всі останні твої
мені мабуть не пробачать –
на мертвецький Великдень –
як не-праведниця –
я постую
а можна ж було напророчити просто:
чоловіком ти зможеш –
лише зі мною –
виростати до необмеженого
штирхала у намальованого –
вушком від голки
спалювала твоє волосся
навіть молилася
а свого все-одно не одержала
доведеться залишити для наступних
а самій – наче повітряна ампула –
до невидимого прозоріти
нанизуй їх голубе
на свою чоловічу сутність
скільки зможеш нанизуй
я буду поряд
