Анна Багряна – Сніжне: Вірш

Сьогодні любов, як завжди, до безглуздя
невимушена.
До подиху подих.
Життя – еротичне, мов марення.
Чи знов, як колись, називатись
на “ви”, може, нам?
Чи знов непаровано в світі тинятися парами?
А сніг
на обличчі –
як поспіль накладені блискітки.
На сміх,
закінчилося свято зволожених сходинок.
До подиху подих.
Любов спалахнула, мов блискавка,
на прикрість погоді і сховку зимового одягу.
Спотворення днів – як жертовність, несхожа на святощі.
Іще не тремтить від бажання лишатись невічною
замерзла душа без щойно віднайдених радощів –
так ніжно кохати в засніженій постелі січня.