Господній день святий
почнеться з падолисту.
І знов наплинуть спогади пусті:
червонний ліс, і ми – два човни в лісі,
а під ногами – жовті б’ють ключі.
Листок зів’ялий, смертю золотий,
лягає в руку (сонцем ще зігрілий!),
та є тепло, болючіше за біль:
твої долоні, губи обважнілі
під променем –
і смак солодкого бордо цих піль.
Постій! – не чуєш, йдеш і в морі листя,
як Будда, зникнеш порохом, дощем,
мені лишиш цей сон, і час, і щем.
Бо падолист –
офіруй і молися.
