Ну а зрештою, що скаженіти,
що дурити себе?
Трохи взута, трохи одіта –
чого б іще?
Окрай хліба, потрохи перцю –
за плече.
Трохи жити, поволі мерти –
чого б іще?
Відкохавши, лягати дерном –
навспак.
Кажеш, стервою, кажеш, химерою –
так?
Що, дитинко, хіба це вперше,
хіба не раз?
Розтираєш коліна стерті,
закручуєш гас,
закидаєш побиті ноги за живопліт –
трохи стримано,
трохи вперто – shit…
