Солоний час. Брунатні сни.
Шовкові пальці і полотна.
Невпинно і невідворотно
– невідповідностей ікси.
І слово “ви” таке незгодне –
наперекір забутим “ти”,
утрачених чуттів полотна,
єднання різних полюсів…
Здається, ось, шпарина, вічко, –
проламане стоверхе скло,
та паволокою взялось
і зникло в сумраку обличчя,
долоні, голос, силует.
Порожній простір стигне в стигмах
дрібних дощів і новелет.
