Капітане Блейк, хіба ми завинили, –
стерся шлях до екзотичних країн.
Наші обличчя припали пилом,
ми п’яні від надміру вин.
У порожніх кварталах шаленіють діти
від дешевих перлин і абревіатур.
Леза наших наручників заіржавіли,
через кістку проростає мур.
Утрачено лік почуттям і підвалам,
слина не полишає слідів.
Терпиш і ждеш: за цим перевалом
будуть обіцяні пасма снігів.
Сонячні рани, бризки розсічин –
все, що дає нам ранковий евейк.
Кроки в нікуди важкі та незлічені,
ти чуєш, Вільяме Блейк?..
