Великоднем, у непевний час
(все непевно – і роки, і віхи),
я згадаю – усмішкою – Вас,
підібравши листувальні крихти.
Знаками на білім полотні,
остюками слів і плазом речень –
книга називається Дні.
Підзаголовок – Втеча.
Що ж свобода? – сон і пустота,
а дощі? – минають, не побувши.
На зігнутих похапцем листах
шальки непевної дружби,
горизонти марних сподівань –
де знайдеш на них протиотруту?
Великоднем. Тепла рінь і рань
повертає незбагненне Бути.
