Цієї осені моїм натхненням станеш…
Закрили хмари неба висоту.
Обпалюють палаючі каштани
Швидкі пташині крила на льоту.
Через дощі пробився кущ шипшини,
Плоди криваві осінь пропечуть…
Не будь мені ні рідним, ні єдиним
Ані на мить. Тільки натхненням будь.
А це вже не натхнення. Горе. Безум.
Це не натхнення — це вже наслання.
Вже обнялися під осіннім небом
Ці дві пожежі — осені й моя!
Як холодно у спокої твоєму.
Вичитую у ньому крайній строк.
О ти, мій заборонений рядок,
Розпачливий рядок на вічну тему.
Ти мій болючий вузол протиріч:
І Судний День,
І Великодня Ніч.
