Немає сили довше буть святою.
Я в грішниці іду. Підпалюю мости.
Буду спокутувать за всі роки спокою,
За всі віки своєї мерзлоти.
Твої обійми вже давно чекають.
Моя сутано чорна — геть лети!
Коли за щастя позбавляють раю,
То рай новий для мене створиш ти!
Нудні святоші кару провіщають,
і жде мене загробна темнота.
Цілуй! Твої цілунки обираю,
Мені не треба вічного життя,
Щоб тільки зараз, в росяному диві
Таких пахучих трав берегових,
Лежала я, закохана, щаслива,
В обіймах рук знесилених твоїх!
