Іде лавиною,
гримить грозою,
горить загравою
над головою!
Куди подітися самій з собою?!
Стою калікою посеред бою,
усі мечі
хапаю голіруч
і задихаюся:
не муч мене!
Не муч!
Душі палючої вогненний приск,
Глибин неміряних незмірний тиск —
Приймеш? Повіриш?
Отоді злетиш
до неймовірно сяючих узвиш,
де «здвигують і сонце, і світила»
мого кохання розіп’яті крила.
