Разлуку, наверно, неплохо снесу,
Но встречу с тобою — едва ли
А. Ахматова
Мій несподіваний, мій випадковий,
Весно осіння, несміла.
Бачити хочу знову і знову,
Зустріч знести — несила.
Бо поорали вже борозни часу
Душу мою й обличчя.
Будні забудуть, затопчуть, загасять
Те, що літам — не личить.
Подаленіє неждано-жадане
Щастя моє випадкове.
…Ранок розвидниться так первозданно,
Без жахіття любові.
