Над втомленою щедрістю землею
Сповняється щорічний ритуал:
Знов Осінь, як біблійна Саломея
Розпочинає танець покривал.
Спадають ниць її розкішні шати,
Багряно-жовте царське покриття.
Стою. Дивлюсь. Очей — не відірвати.
І ще чогось чекаю від життя.
Воно ще буде лагідним до мене,
Я прозирну найглибшу його суть.
Це не мою ще голову шалену
На блюді закривавленім несуть.
