Ну от і немає ніякого «ми»,
Моя ти утіхо минула.
Зневірене зовсім уже до зими
Бабине літо звернуло.
Від того, що снилось колись наяву
Заледве оговтуюсь досі.
Ти — не озиваєшся. Я — не озвусь.
Налітувалися. Досить.
Найвища пора: за зими ворітьми
Обом нам постаріти тихо.
Востаннє, хоч подумки, обніми,
Гіркотна моя утіхо.
