Осипались останніми листками
Холодні листопадні вечори.
Над сірими, пустельними садами
Світає сум зимової пори.
Чому ж так швидко? Господи, як швидко —
Весну згуляла, літо відійшло,
Закінчується осені примітка —
і те життя було, як не було.
Безпомічну, беззахисну людину
Злякали знову траурні птахи,
Коли на місто, як на мертвечину,
Голодні позліталися граки.
