«На хліб я заробив;
Тепер — за вірші»
Хосе Марті
Подай, життя, життєво необхідне,—
Ні віллу, ні басейн, ані кольє,—
Подай, життя, життя не зовсім бідне,
Щоби натхнення зберегти моє;
бо пропадає ні за душу цапову
душі моєї космос і огром.
У злободенних напастях і капостях
ні миті, щоб за творчості столом
хоч похапцем себе опам’ятати,
з щоденних виринаючи турбот,
наблизитись, нарешті, до висот,
нарешті Богу — богове віддати…
Надії на якесь благополуччя
укотре розтають, неначе дим.
Моє натхнення — клопоти замучать…
Ну, змилуйся, життя, і перед тим,
як знову й знову прикиплю до праці,
на хліба заробляючи шматок,—
жбурни мені, як кісточку собаці,
хоча б один божественний рядок!
