Стоять кущі пошарпані шипшини,
Червоними плодами запеклись,—
Як літа дотліваючі жарини
В оточенні осінніх багряниць.
Розіпнуто на нитках павутини
Холодних крапель кришталевий блиск.
Оглянься, літо! Променем єдиним
Востаннє — на Покрови — обізвись!
Але природі відбирає мову…
І безшелесно, в сітях дощових,
Зіщулюються порвані покрови,
І стигнуть стигми осені на них.
