Везувію, вулкане, примхо долі!
Доволі пломеніти навсібіч!
Вже кожен день мій вибухає болем,
Уламками розтрощуючи ніч!
Уже мої Помпея, Геркуланум
З усеньким їх добром горять! горять…
А кажуть: час усі лікує рани.
А кажуть: повернеться благодать,
Мине десятиліття, може, два —
І на вулкані виросте трава.
А як мого не вистачить життя,
Щоби зійшли над попелом жита?
