Заіржавілий засув здвигаю,—
Вже стоїть при моєму порозі
Ця «весна без кінця і без краю»,
В передщасті,
В передгроззі.
Проросла, спромоглася, зуміла
Обтрусити зимове ошмаття.
Стане духом і стане тілом
Плодоносне її зачаття.
Зашкарублим, німим сухостоєм
Їй питально дивлюся у вічі:
Закликаєш на сонячне віче?
А якщо я рвонусь за тобою —
Не зламаєш мене,
Не скалічиш?
